59-а Венеційська бієнале очима редакторки Blur
«Найстрашніший сон той, від якого не можна прокинутися», — кажу собі, йдучи Арсеналом. Цього року на основній виставці Венеційської бієнале представлено роботи 213 авторів з 58 країн, об'єднаних темою «Молоко снів». Назва запозичена у дитячої книги письменниці та художниці-сюрреалістки Леонори Каррінгтон, яка кличе читача у простір уяви: там живе герой із крилами замість вух, сеньйор із двома обличчями і хлопчик, який їсть стіни та перетворюється на будинок. Сюр — жива тема у світлі останніх подій.
Новий сезон найстарішої у світі міжнародної художньої виставки фокусується на зображенні тіл та їхніх метаморфоз, зв'язку людини з Землею та відносинах людей і технологій. Арт-форум під кураторством Чечілії Алемані відкрився для публіки 23 квітня і триватиме до 27 листопада 2022 року у двох головних локаціях: Арсеналі та садах Джардіні, де можна відвідати 80 національних павільйонів. Масштабний фестиваль демонструє «капсули часу» з творами ХХ століття та знайомить публіку з новими іменами світу мистецтва — нинішня бієнале стала дебютною для 180 авторів. До того ж вперше за 127-річну історію більшу частину експонентів становлять жінки та ґендерно-неконформні художники. І ця перевага вражаюча — 90%.
За словами кураторки, виставка заснована на численних бесідах з художниками, які відбулись останніми роками:
Питання, що постійно виникають у цих діалогах, мабуть, відображають той історичний момент, коли саме виживання виду перебуває під загрозою, а також резюмують багато інших проблем, що пронизують науку, мистецтво та міфи нашого часу. Як змінюється визначення людини? З чого складається життя і що відрізняє рослину від тварини, людини від не-людини? Які наші обов'язки щодо планети, інших людей та інших форм життя? І як би виглядало життя без нас?
«Молоко снів» задумали в період особливої нестабільності та невизначеності — під час спалаху Covid-19. І поки Чечілія Алемані хотіла «наново зачарувати світ мистецтвом, незважаючи на екологічні та політичні потрясіння», за першим вершником Апокаліпсису прийшов і другий — Війна. Схоже, якийсь час ми ще продовжимо зачаровуватись творчістю «незважаючи на…».
Участь України також відбулася всупереч викликам. Елементи скульптури Павла Макова змогли доставити з Києва, який зазнавав артилерійських обстрілів, а решту проєкту відтворили вже у Венеції. Нагадаю, що український художник представив на виставці «Фонтан виснаження», символізуючий знемогу людства на глобальному рівні — через пандемію, проблеми екології та, звісно, війни. Тим часом, російський національний павільйон порожній: художники відмовилися представляти країну в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«ФОНТАН ВИСНАЖЕННЯ. ВИСОКА ВОДА»
Український павільйон
Павло Маков
Коли головним порядком денним була пандемія і люди навчилися робити ще більше речей онлайн, трапилося багато художніх рефлексій на тему людини-робота.
Сьогодні світ здається докорінно розділеним між технологічним оптимізмом, який обіцяє, що людське тіло можна нескінченно вдосконалювати за допомогою науки, і страхом перед повним захопленням машинами через автоматизацію та штучний інтелект, — зазначає кураторка виставки.
Цими днями роботи, присвячені трансгуманізму, здаються куди іронічнишими: нас так захоплює питання постлюдини, хоча ми досі не навчилися бути людьми. Просуваючись у поліпшенні себе з погляду форми, завмерли на місці з погляду змісту, і кожен новий катаклізм спонукає нас вийти з сонного ступору. Про загрозу екологічної катастрофи, єдності людини та природи, відродження стародавніх традицій також розмірковують учасники бієнале. У національних павільйонах можна побачити і ширший спектр тем, серед них — деколоніальність, постправда, інклюзивність та гра як творче ставлення до світу. Роботи художників відображають потребу в зціленні цивілізації після численних переламів на її тілі.
Мистецтво, як завжди, пропонує опції за вашої готовності: як втекти від реальності, так і вплинути на неї, прокинувшись «у світі, де тільки сни».
Обкладинка: Zhuk (Нармин Исрафилова), Born to Love, 2022. Павільйон Азербайджану.

Працюючи з керамікою, деревом і вовною, митці розповідають світові про нашу культуру